Автопортрет «Я – педагог і особистість»

 

        Чотири свічки спокійно горіли і потихеньку танули: було так тихо, що чулося, як вони розмовляють.

Перша сказала:

- Я - СПОКІЙ. На жаль, люди не вміють мене зберегти. Думаю, мені не залишається нічого іншого, як згаснути! І вогник цієї свічки згас.

Друга сказала:

- Я - ВІРА, на жаль, я нікому не потрібна. Люди не хочуть нічого слухати про мене, тому немає сенсу мені горіти далі. Подув легкий вітерець і загасив свічку.

Засмутившись, третя свічка промовила:

- Я - ЛЮБОВ, у мене немає більше сил горіти. Люди не цінують мене і не розуміють. Вони ненавидять тих, які їх люблять найбільше, - своїх близьких. І ця свічка згасла.

Раптом  в кімнату зайшла дитина і побачила три згаслі свічки. Злякавшись, вона закричала:

- ЩО ВИ РОБИТЕ? Ви повинні  горіти - я боюся темряви!

Вимовивши це, вона заплакала. Тоді четверта свічка сказала:

- НЕ БІЙСЯ І НЕ ПЛАЧ! ПОКИ Я ГОРЮ, ЗАВЖДИ МОЖНА ЗАПАЛИТИ ТІ ІНШІ ТРИ СВІЧКИ: Я - НАДІЯ.

             Батьки своїй дитині дарують життя в надії, що його дитина буде самою щасливою і принесе щастя їм, батькам, принесе щастя оточуючим.

         Щастя… Що таке щастя? На це питання відповіді можуть бути різні. Для мене щастя - знайти відповіді на прості життєві питання.

- Що мені дорого?

- Що важливо?

- Без чого я не можу обійтися?

          Розмірковуючи, я прекрасно розумію, що у кожного щастя своє. Для мене щастя – займатися улюбленою справою, а улюблена справа – «віддавати серце дітям». Моя дорога, що кличе і веде до щастя - це педагогічна праця, тому що веде до нескінченного життя у душах моїх учнів. Я не працюю вчителем, я вчитель. Мені подобається бути вчителем. Багато років тому я зробила свій вибір, вважаю його правильним і зараз.

           Все має свої витоки. Мене теж колись вчили. Саме улюблені вчителі, відкрили мені, що дружня участь, живе, довірливе спілкування з дітьми -  одне з головних умов успіху і задоволення від своєї роботи. Учитель повинен не «працювати з дітьми», а жити з ними, ділити радощі і печалі, злети і падіння, не допускаючи фальші в стосунках.

         Тому мене з дитинства приваблювала і манила спеціальність педагога. Я дуже хотіла вчити дітлахів бачити красу природи, виховувати добре ставлення до людей, акуратність, працьовитість. Бачити посмішку на обличчях дітей, якщо у них все виходить, і поспішати до них на допомогу в разі утруднення, грати, спілкуватися, і, звичайно, перевіряти зошити, виставляти оцінки в журнал.

               Іноді я задаю собі питання: «Хто такий учитель?» Відповісти на це питання, здавалося б, просто: це людина, яка передає іншим будь-які знання. Але ось чи достатньо цього? Адже в наш прогресивний час знання можна отримати з численних джерел: з книг, наукових фільмів, за допомогою інтернету. Так може  наша професія  не потрібна? Звичайно ж ні! Тому що завдання вчителя не тільки передавати ази науки. Головна мета педагога - прищепити дитині любов до знань, навчити його, немов досвідчений тренер, крок за кроком, терпляче долаючи труднощі, впевнено йти по лабіринтах загадкової і дивної країни Знань. Я щаслива тим, що йду в ногу з сучасністю, вчу дітей тому, що людське спілкування не можна замінити нічим.

             Моє завдання - допомогти учневі знайти себе, зробити перше і найважливіше відкриття - відкрити свій творчий хист, а може бути, і талант. Я розумію, що це вимагає від мене глибоких знань, педагогічної майстерності. Є безліч способів зробити свої уроки цікавими і красивими, але найголовнішим на цьому шляху, на мій погляд, є віра в себе, віра в свої можливості, віра в своє велике призначення. Не помиляється тільки той, хто нічого не робить. Треба лише навчитися сприймати свої помилки як досвід.  Так, учитель повинен йти в ногу з часом - використовувати в своїй роботі інновації, різні методики, повинен досконало володіти матеріалом. Але перш за все він повинен бути ЛЮДИНОЮ З ВЕЛИКОЇ ЛІТЕРИ.

           Що б я хотіла бачити в своїх учнях? Критичного мислення, толерантності, вміння конструктивно вирішувати проблеми, здатності до самовираження та ще багато інших дуже важливих якостей. Головне - щоб кожен з них став яскравою індивідуальністю, став особистістю. Якщо це у моїх дітлахів виходить - я щаслива.

             Виявляється, для мене бути вчителем - важливо, життєво необхідно, без цього я не можу обійтися. Бути вчителем для мене - значить бути щасливою. Я впевнена, надії своїх батьків я виправдала. Я щаслива сама і намагаюся нести щастя оточуючим дорогим для мене людям, моїм учням, запалюю в їх серцях своєю надією три згаслі свічки спокою, віри і любові.